Чи любите Ви ходити до театру? Дивитися, як зал поступово заповнюється глядачами, гасне світло, диригент змахує своєю паличкою…І Ви завмираєте у передчутті маленького дива. Іноді очікування виправдовуються, іноді ні, але відвідини театру – завжди свято. А от те, що коїться за кулісами та сховано від очей глядачів, цікаво удвічі.

Тож, пропонуємо зазирнути за куліси Національної Опери України ім.Т.Шевченка. Спочатку трошки історії.

Театральне життя Києва свій початок бере з 1856-го року. В той час на Театральній площі  стояла невеличка театральна будівля на 900 місць, що було замало для такого великого міста. І, як водиться, грошей на побудову нового театру не було.  Але допомогла пожежа, яка трапилася в лютому 1896 року, завдяки якій гостро повстало питання про новий театр. Були знайдені кошти, оголосили конкурс проектів, і переможцем виявився петербурзький архітектор Віктор  Шрьотер. Будівництво тривало біля чотирьох років, і вже у вересні 1901 року новий театр прийняв перших глядачів. Автор проекту не дожив до закінчення робіт усього декілька місяців.

До речі, саме вересень є знаковим в історії Київської Опери. Його урочисте відкриття відбулося у вересні 1901 р. Прем’єр-міністра  Російської імперії, Столипіна, було поранено в антракті спектаклю «Казка про царя Салтана» 1 вересня 1911 року. А у вересні 1941 року німці винесли з підвалів театру запаси вибухівки, який там залишили люди з НКВС. Так, завдяки арійським поціновувачам Вагнера, будівля не злетіла у повітря.

Отже, до початку спектаклю ще півтори години, тож заходимо через центральний вхід, проходимо крізь фойє та потрапляємо до Червоного Куточку. Тут часто відпочивають актори між виходами на сцену. До речі, по всьому театру висять монітори, по яких актори можуть стежити за ходом вистави. Цікаво, що камери, які транслюють на них картинку, направлені не на сцену, як Ви подумали, а на головного диригента оркестру.

А ось вихід на сцену. Це дуже хвилююче, кажучи чесно, дивитися на неї не з боку глядацької зали. Ви запам’ятаєте цей момент на все життя. Цікаво, що глядацька зала зі сцени виглядає маленькою. А от розміри самої сцени вражають – 20 м вглибину та 27 м у висоту. Звісно, як правило, використовується не вся глибина, але декорації до деяких вистав настільки величезні, що займають усю площу.

А Ви знали, що поверхня сцени не рівна, а має кут нахилу 4 градуси в сторону оркестрової ями, і точно такий кут нахилу має глядацька зала? Це дозволяє створити максимальний ефект для глядача. Ну, і, звісно, будка суфлера. Якщо Ви не втримаєтесь і зазирнете туди, то побачите лише стілець:) Ця будка легко прибирається під час балетної вистави.

Напевно, найцікавіше місце в театрі – реквізиторський цех. Усі ці шпаги, маски, обручки з коштовним камінням можна розглядати нескінченно. А взагалі, це величезне приміщення, в якому від підлоги до стелі розташовані великі ящики з написами «Турандот», «Кармен» та іншими назвами вистав. І ще купа всього лежить та стоїть. Це дуже нагадує комори, які є в багатьох із нас вдома, тільки в іншому масштабі.

А оце святе місце в театрі – репетиційна зала. До речі, пам’ятаєте про кут нахилу сцени? Тут він абсолютно такий же, щоб вестибулярній апарат артистів балету заздалегідь «звикав» до сцени.

А ще в театрі є своя амбулаторія, де лікують як голосові зв’язки співаків, так і м’язи танцюристів.

Наша екскурсія добігла кінця, а в цей час у коридорах за дверима індивідуальних гримерок акторів почалося диво перевтілення. Костюмери вивішують на спеціальних вішаках з надписами імен костюми, а зала починає заповнюватися глядачами. Театр готується до головного, заради чого він був побудований, – до того, що ми називаємо Мистецтвом.